Про появу такого курорту, як “Ясна”, в Україні можна лише мріяти. Ви прямуєте живописним урочищем по гарній асфальтованій дорозі (десь як на Драгобраті до повороту “долар”), над вами нависають скелі і схили, вкриті смереками. Комфортабельний шатлбас підвозить вас до великої парковки, звідки ви  одразу починаєте підйом на висоту понад 2000 м. А там отримуєте і чудові ратрачені траси, і крутезний фрірайд. Ось про нього і буде ця історія.

Але все по порядку.Такий курорт цілком міг би бути і під Говерлою, і під Петросом, чи десь біля Герешаски. Щоб ви зрозуміли, про що нам варто мріяти, ось вам наша історія.

Ядро учасників поїздки сформувалось на початку січня. Спершу зголосились 2-є відчайдушних харків’ян-сплітбордистів Марічка і Євгеній, потім ще ціле сімейство зі Львова: Вероніка, її донька Юля і син Юрко. Майже в останню чергу приєднались ще один львів’янин Сергій і киянин Сашко. Вперше склад учасників виявився більш ніж на половину скітур-сплітбордовим і вперше кількість лижників була більшою за кількість бордистів. В найостанніший момент до групи долучилось двійко чехо-українців – Сашко з дружиною. І це дещо вплинуло на подальший підбір житла, розклад занять на схилі і каталку. Про це – окремим абзацом.

Я спробував скористатись локальним ресурсом Megaubytovanie.sk (ніколи не юзайте його – напівмертва річ). Забукавши безкоштовно житло, я отримав координати і написав власникам. Але відповіді не надійшло. Спроби додзвонитись теж нічого не дали. З іншим житлом ніби все пішло краще – дружина власника відповіла по WatsUp, мовляв чоловік перенабере ввечері. І так тривало 3-4 дні: я дзвонив, брала слухавку дружина, обіцяла “вечерю” і все. Нарешті, чоловік відписав, що в них є вільні дати, але апартаменти звільняються… на 2 дні пізніше, чи влаштовує нас таке?! Одним словом, терміново довелось звернутись до старого доброго букінг.ком, де по фото і опису на сайті вдалось досить швидко знайти відповідне житло: чіл-аут зона, кухня і т.д. Хоча в реалі воно виявилось трішки… скромнішим, ніж на фото. Вітальня (вона ж чіл-кімната) виявилась зайнятою самим господарем. А з нею і велика кухня. А ми отримали мініатюрну кухоньку на нашому другому поверсі і тісний коридор, де ми вечеряли. Крім того, чехо-українці зайняли одну з найбільших кімнат з диваном і плазмою, де міг би бути чіл, і виходили звідти лише вранці на каталку. Це було дивно, але наша весела компанія сприйняла це стоїчно (правда, Марічко? ;)) і адаптувалась під ті умови. які були, з гідністю, за що всім велике спасибі! Ну й це мені урок на майбутнє, врахую і виправлюсь, друзі.

Добирались м/а “Mercedes “Vito” через Львів та КП “Краківець”. Графік доїзду й маршрут теж дещо змістився в часі через сильний снігопад в Києві: Сашко затримався з добиранням, ну і дорога була вкрай непростою. Напрямок на Берегово був заметений і роздовбаний, а відрізок через Грушів викликав у нашого драйвера Роми нервовий “смик”. Обрали “Краковець”, що було ніби й логічно. Та до всього наші супер-прикордонники на пару з польськими подарували 6,5 незабутніх годин на межі Україна-ЄС. Ну, що вдієш, безвіз він такий: нас і далі сприймають як запорєбрікових тунгусів. Польщу і Словаччину теж замело, тож середня швидкість становила 80 км/год. І дістались ми місця призначення аж о 5 ранку замість запланованої 23 години.

Поспавши всього 3 годинки і поснідавши, ми вирушили в Ясну. Господар запевнив, що потрібна зупинка скібаса всього в кількох сотнях метрів від будинку. Місцеві ж нас скерували на звичайну маршрутку за 1,2Є до центру Ліптовського Мікулаша, а вже там ми з’ясували, що потрібний нам шатлбас буде лише за годину. Таким чином, на гірку ми доїхали вже о 13.10.

Хлопці-дівчата забрали в касі свої Gopass i ми поїхали роздивлятись, де будемо райдити-фрірайдити. Картина була не надто втішна – відлиги і дощі сильно “під’їли” сніжок, хоча десь в закапелках точно мав бути пухялк. Але перші три дні ми про нього й не мріяли: по верхах дув шквальний вітер 12-17 м/с, лише на 4-й повалив сніжок, підиспавши перших 5-10 см. А потім ще трохи, і ще трохи. Так що останні два дні стали досить таки веселенькими.

Поки всі охочі займались на техніку фрірайду – якщо досі хтось не в курсі, то її ставлять на трасі, а не в кулуарах 40+ градусів – дехто з команди знайшов локальних гідів і почав з ними досліджувати згадані вже закапелки. Зокрема, лісочки на південних схилах (як на фото вгорі і нижче).

А от сплітбордистам-скітурщикам до сверблячкиміж пальцями захотілось затестити своє спорядження. Тож в середу срання ми спробували зробити ранній вихід “Лукова-Хопок”. Маршрут зайняв рівно три години, замість запланованих двох, тож розкатати першими пухлячок ми не встигли. А на горі нас зустрів все той е ж шквальний вітер зі снігом.

В цьому був один безумновний плюс – на завтра прогноз обіцяв Blue bird i pow-pow, починаючи з обіду. Так і сталось. Після 12 ми знайшлись із локалами і нормально катнули південь, а десь з 13.30 – і північні кулуари. Вони там досить різноманітні, як під стіпрайдинг, так і під лайтовий ненапряжний стиль, зацініть з відео.

Надвечір в середу вирішили потрапити на місцеве термальне джерело Kad’a. Досить незвичне місце і живописне водночас. Воно громадське і передбачає вільний доступ всіх бажаючих. Спершу на очі потрапив великий ставок, в якому плавало щось схоже на жабуриння, бажання занурюватись туди не було зовсім.

Але поруч був колодязь діаметров 2-2,5 м, в якому спокійно собі лежала-сиділа молодиця. Вода парувала, хоча на дотик здавалась досить прохолодною. Подолавши певні бар’єри в голові (ну бо після каталки хочеться тільки гарячих термалів!), ми запірнули в цю чудо-купальню.

Перші 3-4 вилини було реально не жарко і я сидів там виключно із бажанням заманити побільше фанатів термальних джерел. Мовляв “Лізьте, то тільки здаєтья, що холодно”. Тілом бігли дрижаки, шкіра вкрилась “мурашками”. А от на 5-й хвилині до кожної з цих “мурашок” вчепилась бульбашка. А на 6-й – з’явилось пощипування і поколювання, яке переросло в припікання. І вже на 7-й хвилині все тіло огорнуло досить суперечливе відчуття: тобі прохолодно і водночас ти весь палаєш. Навіть коли  виліз назовні, шкіра продовжувала “горіти”. Дивовижний ефект, який хочеться якось повторити.

Наші нові друзі – білорус Сашко Герасімчік і українець Роман Флис – виявились досить хорошими гідами по курорту. В першу чергу тому, що люб’язно включили в свою групу тих, хто віддав перевагу катанню, а не тренуванню. А в другу чергу – бо показали нам шикарний шинок “Три домки”, де готують неймовірно смакотливе м’ясо.

В крайній день сонця було найбільше, хоча зранку воно освітлювало виключно півгори. Та вже з обіду знову відкрились кулуари і я з подивом виявив щонайменше 4 абсолютно незайманих. Ліниві локали вважають, що вони надто короткі для їхніх накатаних “булок” і не надто стрімкі. Щож, ми це виправили і заключні спуски були присвячені тому, щоб не залишити в 3-й фрірайд-зоні жодного живого місця.

Окремий кайф – нижні ліси на північних схилах (про них буде наступне відео). Подекуди це досить і досить крутезні та великі дропи, захі’д на які телепортує вас в Хокайдо чи Нісеко. Але варто бути обережним, щоб не перетворитись там на фаршмак – рельєф читається досить непросто і звичайним райдерам краще катати цей ліс в лайт-версії і не звалюватись нижче певної лінії, там потім плоскачів багато, кажуть локали.

В принципі, перше знайомство з Ясною вявилось багатообіцяючим. Однозночно сюди варто їхати і не лише під прогноз. Врахуйте, що 30 січня скіпаси дорожчають в 1,5 рази (60Є/день), тож плануйте або до цієї дати, бо вже на березень. І дуже бажано все ж стежити за рівнем снігу, бо коли його малувато – це буде садо-мазо по бетонованих трасах. Ще раз щиро дякую всім, хто поїхав. Ви найкращі!

grabli (c) 2019