Кожна поїздка в мене починається однаково: згадую, що ж забув взяти. Бо жодні списки і пере-перед-підготовки-пакування не допомагають. Цього разу забув лише подовжувач-трійник.

Стаф готовий в дорогу

Стаф готовий в дорогу

І вже це мало б насторожити – що ж піде не так? І воно пішло…

Ми зібрались в аеропорту – рівно 13 тіл. Класне число. Біля стійки реєстрації навіть зустріли Вальку Реброву, всю таку на стильку, з бейджиком “Бориспіль”. І це мало б означати хорошу каталочку.

Далі – сухий фактаж. Довге очікування в бусі рейсом “Термінал-трап”, проїхали аж 50 м. “Жидкіє аплодісмєнти”, жартики, приколи. В салоні літака стюардеси – мужики (навіть одна єдина дама була схожа на мужика). Друга пляшка віскаря, яку стюард продав з посмішкою і зі словами: “На борту розпивати не можна!” (трошки відео з бухлішком перед відльотом і елементами каталки):

Посадка в Кутаїсі тривала десь хвилин 20-30. Як виявилось, через сильний снігопад наш борт не хотіли садити. Німецький літак відправили на Тбілісі, але чи то наш пілот був впертий, як дідько, чи ще щось – ми таки сіли на засніжену смугу. І зверху сипало й сипало, вже четверту годину поспіль.

Іра на підзарядці

Ще година в залі очікування – наш трансфер затримала поліція через поганий стан доріг. Але ми прорвались і вже через 7 годин наш ескорт в’їжджав у казку: сніг, сніг, пухкий сніг )

Дорога в Местію

Дорога в Местію

Хостел “Snow Time House” чекав з накритим столом і привітними господарями: Паатою і Гулею. Просторі номери, зручні ліжка, опалення – все як обіцяли. Їхній син Гіга із товаришем Яніком стали нашими гідами-водіями на всі шість днів – гагвімарджос, чуваки!

Дещо про побут. Двічі в номерах температура понижувалась до 15 градусів: перший раз вночі загас котел і на ранок було “бодрячково”. Другий раз при -22 замерзла вся система, але протягом 2-3 годин її відігріли і ми знову були в теплі. В цілому, це найкраще житло в Местії на сьогодні.

"А де шерпи, ман?!"

Приїхали. “А де шерпи, ман?!”

Швидкий перекус – і на Хацвалі, все як і планували. Катнули, розім’яли булки і забурились в один із фірмових лісових кулуарів з пілоу-райдингом. Не всі, правда, частина групи просто ніколи по такому рельєфу не катались і відкололась ще на початку спуску.

Поля під самою вершиною

Поля під самою вершиною

Про курорт Хацвалі зайвий раз розписувати не буду. Є три траси, придатні і для навчання, і для тренування, ратрачать відмінно. Всі ніштякі заховані в лісі. Перепад висоти близько 400 м, що забезпечує досить хороший кут нахилу. Тож цей курорт підійде більше тим, хто вміє кататись по складному рельєфу.

Хаванули паудерочку )

Хаванули паудерочку )

Скіпаси: вартість, як і по всій Грузії – близько 10$. Є нюанси: денний чи тижневий скіпас діє лише тут і зараз. Щоб кататись по ньому на кількох курортах, як це було заявлено раніше – треба викласти трохи більше 100 євро (сезонний скіпас). Водночас, є сегрегація по днях, тобто можна купити 5-денний скіпас на 4 катальних дні тощо.

Тетнульді чекає...

Тетнульді чекає… Ліва вершина – реально Вербьє якесь!

Розчарування поїздки – Тетнульді не запустили. Я про це дізнався буквально за день до вильоту. Раніше була заявлена дата 10 грудня, яка стояла на офіційному сайті курорту. Їхати в Гудаурі через це – не варіант, бо втрачали б два дні катання (плюс хз, що там на перевалі – снігопади, тунелі, всі діла). Тому поклались на грузинську гостинність. Адже відомо, що Хацвалі працює навіть для 10 туристів. Може і Тетнульді такий же ж?

Прокидайся, Ірочка, кінцева!

Прокидайся, Ірочка, кінцева!

Тетнульді – значно суровіший райончик для катання. Мою пропозицію відправити на Тетнульді більш прокачаних, залишивши слабших учасників на Хацвалі народ зустрів в штики. Типу, новаки покатаються вздовж трас, а сильні поїдуть нормальними маршрутами. Ок, най буде гречка аби не суперечка. Але я знав, що не буде.

Лаша - тетнульдійський гід

Лаша – тетнульдійський гід

Може Сванетія не любить число 13, а може просто “не все й не одразу”, але гостинність розбилась об сурову реальність – в день виїзду на Тетнульді по всій Сванетії раптом умикнули світло. І ми направили всі погляди на гіда Лашу, якого завбачливо взяли з собою вранці. Він пообіцяв нам спуск в Жабеші (так званий “нижній Тетнульді”).

Лаша виявився мовчазним сваном, який все розумів російською, інколи розмовляв англійською. На запитаня: “Ду ю хев е бікон?” він відповів ствердно. “Йес, ін май бекпек!” 😉 (тут ще трошки відео, де мало каталки і багато красивих видончиків):

Лаша нам показав чудовий проїзд від низу першої черги в селуху через чигиря і річечки. Якби не великий розмір групи і не брак скілів у окремих учасників проїзду – все було б феєрично і красиво.

Тарк-живописець зваяв шикарний кадр

На виході з маршруту. Фото Толіка Тарка

Тим не менше, ми спустились і половина групи захотіла ще. Лаша погодився, сказав, що буде “діферент” і провіз нас тим самим маршрутом з невеличким нюансом: в кінці ми довернули на дещо більше снігове поле. Ну таккккоооє. Стало зрозуміло, що нижній Тетнульд можна кататись самостійно. Так закінчився другий день каталочки.

Дімчик дропає

Дімчик тестить нові лижки

Третього дня знову Хацвалі. Погода – пєстня! Сніг продовжує радувати пухкістю і свіжістю. Це те, чим відрізняється Сванетія від Гудаурі. Тут майже завжди пухляк. Ми вірішуємо влаштувати собі “індійське сафарі”: катаємо нижню частину гори понад Местією, внизу чекає машина і вивозить на гору. Витяг зупинився, бо знову рубанули світло.

Вони ще не знають що їх чекає за півгодини

Вони ще не знають що їх чекає за півгодини

Спуск виявився таким собі, знайшли якийсь бетонний “дельфінарій”, від якого вигрібали пішечком по дорозі. Пообідали і спробували вдруге знайти нормальний проїзд. Старт від вершини Хацвалі. Я повів групу в новий пілоу-кулуар,  де був гарний ліс на початку і прекрасне поле перед виїздом на верхню дорогу. Отже, перша половина спуску перевершила всі сподівання.

Мій звичайний вираз обличчя в ті дні

Мій звичайний вираз обличчя в ті дні

На початку другої частини спуску ми надибали будиночок із гойдалкою, яка може на добрих 5 метрів наблизити до вас Ушбу. Правда, снігу було стільки, що гойдалка працювала лише у півсили (дивіться відео в кінці репортажика) 😉

Новий Arbor Coda 160 вивозить

Новий Arbor Coda 160 вивозить

З цього місця почались перші справжні пригоди: двоє лижників вирішили “зрізати” шлях. І забурились в такі чигиря, вихід з яких їм гарантував ще 10-15 метрів вільного падіння в річку. Решта вибрало більш зрозумілий і логічний спуск по пухнастій дорозі, на ходах – з’їхали простісінько до мостика через річку із виходом в сусіднє із Местією село.

Сутеніло, а на зв’язок ніхто не виходив: мобіли або виключені, або не відповідають, рації мовчать.

Shred the Pow!

Shred the Pow!

На щастя, ми всі опинились в зоні одного “агов!”. Увімкнули ліхтарики і “морзянкою” розповіли друзям, що вниз лізти не варто – тільки ліворуч. Через якусь годинку всі зібрались, завантажились в машинку Яніка і поїхали на вечерю.

Нижній Тетнульді

Нижній Тетнульді

День четвертий – сепарація. Троє лижників (Дімчик, Іринка і Ігор) оголошують себе представниками ТНР (Тетнульдської народної республіки – LOL ;)) і їдуть ловити щастя, хоч прогноз погіршився і в наш бік летів циклончик, видимість погіршувалась. Забігаючи наперед скажу, що доля була до них привітна і подарувала їм “вікно”, ратрак і дружелюбних французів з фірми “Poma”, які закинули їх на самий верх.

Привіт, Ушба!

Привіт, Ушба!

Частина учасників викатувала залишки пухлячка, копали кікерочки, їли кубдарі і оджахурі. Двоє (Тарк і Міша) погнали в готель збиратись – снігопад таки насувався і треба було встигнути проскочити до закриття перевалу. До речі, не минулось без трагедії: того дня лавина на дорозі в Кутаїсі засипало маршрутку, загинув водій. А потім ще одна лавина перекрила вихід з тунелю. Жестяк, коротше.

One way, one soul. one ride

One way, one soul. one ride

А ми (я, Яніс Урбанс і Володя Кушнір) в цей час знайшли ще один мега-кулуар на Хацвалі, яким можна спуститись майже в саму Местію. Це був найкращий спуск за всю поїздку!

Яніс зганяє масу

Яніс зганяє офісну масу

Наступні два дні присвятили фотосесіям, під час яких на Хацвалі була загублена і знайдена GoPro, а на Тетнульді запущена невеличка лавинка з проїздом в ній одного з райдерів. Заодно ми знайшли ще один проїзд в Жабеші, не такий рівний, як показував Лаша, але з прекрасним спотом під зйомки.

Ми ще сюди повернемось!

Ми ще сюди повернемось!

А потім вечеря, короткі збори-сувеніри-боржомі – і додому. Вже зовсім без пригод і на лайті ми приземлились в “Борисполі”. (фінальне відео, куди увійшов лише 1% щастя)

Загалом, це була розкатка і всі “косяки” варто списати саме на число 13, Путіна і Обаму. В лютому – наступний заїзд і врив, коли вже все працюватиме наповну і жодних відмазок ми не прийматимемо!!! )

Grabli