Катання із закритими очима по чорних трасах, забіги вгору по цілині, слалом між “печенюшками”, одна розірвана задниця, 3 чи 4 загублених Дімони і з десяток прикольних дропів – ось як одним реченням можна описати The Line Camp на курорті Hochfugen, який пройшов 23-24.02.2016. Якщо вам вже страшно чи просто страшно цікаво, то заберіть подалі від моніторів дітей і вагітних жінок та й сідайте читати далі!

Старт. Всі знають, що робити

Старт. Всі знають, що робити

Славське-стайл і Крайня Траса

Стільки разів мені доводилось чути від своїх учнів одну фразу і от тепер я сказав її самому собі: “Я – лох у фрірайді”. Так мені думалось в автобусі Ігоря “Пірата”, коли на зворотній дорозі з Ціллєрталю я роздивлявся неприступні скелі понад автобаном. І скажу вам відверто – це офігенне відчуття. Бо тепер я знаю, чого прагнути далі і куди розвиватись. The Line Camp був коротким, як удар Ломаченка в печінку і насиченим, як… аромат полонини в літню спеку (хотів написати “оргазм”, але це ж таке особисте). Коротше, харош жувати галстук, фото в студію!

МакДак напав на Альпи

МакДак напав на Альпи

От таким от похнюпленим гімном (далі – ПГ) зустріла нас долина Ціллерталь. Наші апартаменти ще прибирають, тому жуємо “каклєти по-гамбурзьки” і насолоджуємось фантазіями про тони пухляка. За пару днів до нас його розкатали дєрзкіє одесити, яких привіз шайтан-ага Дредастий Т. Але ми не очканули, поїхали за скіпасами і намутили їх з 30% дисконтом. Слава молдавській мафії!

Втім, перший день каталки був не таким вже і ПГ: на фоні розкатаного “в славське” низу гірки верхня частина Кальтенбаха була більш-менш катабельною. Навіть в парку пострибали – кікерочки були ідеальніші за київську перепічку. Ну і там ми загубили першого Дімона. Тобто перший раз загубили нашого Дімку.

Дімон до того, як загубитися

Дімон до того, як загубитися

Крім Дімки селфі ніхто не робив, тож вважайте, що й каталки цього дня ніби не було. Але була ще маленька пригода. Ми знайшли Крайню Трасу – загонистий багатокілометровий “чорний” снігопровід серед трави і смерек, який не виводить до жодного з витягів. Хвала яйцям, що він викочується на бас-стейшн, звідки ми успішно повернулись і вперше знайшли Дімона. Далі класична програма: віскарик, балачка і здоровий сон. Тим більше, що зграя вирішила на завтра тулити в Хінтертукс. Це там близесенько… по гуцульських мірках.

 

Хінтертукс-шмінтертукс

Як я вже казав, Дредастий Т з бандою біндюжників все розкатав. А нам залишили якісь задуті і переморожені вторячки. Зато льодовик помацали.

Кажуть, що льодовик не тане від доторку пальця

Кажуть, що льодовик не тане від доторку пальця

В цілому, нам вдалось нормально розкататись – трас дофіга, до 12 вони ще навіть рівні і без горбів. Двоє з групи успішно загубили скіпаси, щоб перевірити на вошивість хвалений альпійський сервіс. І що я вам скажу: вошами там і не пахне! Працівник ресторану на горі гондоли №2 видав мені за депозит 2 євро денний скіпас і пояснив, о свій тікет я зможу відновити в будь-який час в будь-якій касі долини.

Верхня станція Хінтертукса

Верхня станція Хінтертукса

 

Потім я знайшов свій скіпас в бугельщика, тому нічого не відновлював. Зате Тарас-Бородач пройшов всю процедуру від і до – скіпас відновили за лічені хвилини. Тож мій вам лайфхак: фотографуйте тірольські скіпаси на мобілу, щоб зберегти серійник і буде вам щєстє.

Наш Дімон цього дня загубився ще до того, як ми сіли в гондолу – побіг кудись заливати труби і пропав. Знайшовся через годинки дві як завжди веселий і в легкім ах.у.є. Ну бо Хінтертукс таки вражає.

Більше додати по цьому дню нема чого, бо попереду – два дні кемпу!

 

The Line Camp

Це була родзинка всієї поїздки. Про кемп я мріяв, відколи почув цю назву від Андрюхи Дьоміна. Що найцікавіше – все виявилось так, як він розписував: цікаво, інформативно, з купою нових і не знаних досі деталей. За збігом обставин, нас тренили одразу два прорайдери: Флоріан Орлі та Крістіан Шнабель.

Флоріан Орлі розказує, як не очкувати

Флоріан Орлі розказує, як не очкувати

Для годиться, ми сплутали Фюген і Хохфюген, тому спізнились на початок кемпу більш як на півгодини. Фло вибачив і одразу задав темп тренінгу. Все почалось з аналізу лавинної безпеки і перевірки біперів. Потім кілька зігріваючих спусків і підйом на навчальний фрірайд-схил. Поки дошкандибали – мало не загубили Дімона третій раз. Він трохи зірвався зі скелі і чудом зачепився за схил. Чудо не постраждало.

Перший навчальний спот. Пацани заочкували

Перший навчальний спот. Пацани заочкували

Погодка підкисла, але відкрила нам вікно для спуску. Суперзавдань не ставили, треба було просто з’їхати вниз. Дехто таки присідав в задній кант, декому забажалось траверснути схил “он до тих скалок” по бетону і “кукісах” – так наші вчителі називали лавинні “чумайданчики”. Я черканув стандартну лінію з одним простим вильотом через надув і дропчиком в кінці. Але це все були квіточки.

Повалив сніг, тож нас організовано повели на обід з фрі-дрінком (підгон Фло). Потім нашу групу розділили на сильніших і трохи слабших. Крісу віддали Дімку, Андрія і Тараса-Бородача, а мене, Аню Кайдаш і Тараса Хімчака тренував Фло. Для початку дав трохи карвінга. Потім змусив заплющити очі і їхати лише по голосу і командах напарника. На завершення – нижня розгрузка і дві фанових лінії поза трасами. А коли втомились, пішли на лавинний полігон. Це такий спец-майданчик, де можна тренити роботу з біперами.

Після каталки – головна лекція по техніці вибору лінії, плануванню, тактиці і стратегії спуску. Все відбувалось в форматі спілкування з підколками Кріса і коментарями Фло. А ввечері в горах пішов сніг, ми ж пішли в термальні басейни.

Наш тренувальний схил

Наш тренувальний схил, стан “до”

За ніч підсипало 20-30 см пухлячка і устаканилась шикарна погодка. Рівень лавинної небезпеки не змінився. Цього дня Фло поїхав в Інсбрук на фотосесію, а нас залишив на Кріса. Оцінивши візуально стан снігу на вчорашній горі, він повів нас на протилежний схил. Але перед тим ми мусіли вибрати власні лінії і потім “здати” їх чітким проїздом.

Кріс дає інструктаж

Кріс дає інструктаж

Власне, за годину до цього і стався інцидент з порваною сракою. Для розігріву ми поїхали та вчорашній спот. Ще на траверсі, долаючи 15 метрів льодово-кам’янистого треку, Андрій не впорався з контролем на перекантовці і з розмаху гепнувся на сніг. А під снігом його чекав “зуб акули”. Штани розірвались, в черевики потекла кривава юшка. Втім, вертушку не викликали – після спуску відправили “фьорстблудера” до спасів на рихтовку. Виникла пауза, але група вирішила продовжувати заняття і пішла на спот.

Аня роздає

Аня роздає

Першою завше стартувала Аня. Вона вибрала цікаву лінію з 4 чи 5 дропами, проїхавши її чисто, хоча може не дуже агресивно. Другим поїхав Тарас, замутивши дабл-дроп і розклавшись на другому. Дімон, якого сьогодні ми не губили, націлився на дроп по центру поля і досить впевнено його виїхав. Моя лінія проходила через верхній скельний “трикутник” (дроп), потім в об’їзд “лобєшніка” задля заходу на другий дроп. Приземлив чисто, але на ходах влетів в складку рельєфа перед третім дропом і зробив через нього чи то ес-слайд, чи дабл-бекрол. За це отримав дискваліфікацію від Кріса.

Після спуску ми зачепили пораненого і підлатаного Андрія і обрали нові лінії. В цей час якийсь хитрожопий лижник із знанням справи нахабно розписував сусідні поля, красиво стрибаючи зі скельок.

Майстер-клас від лижника, поки ми топаємо вгору

Майстер-клас від лижника, поки ми топаємо вгору

Зрештою, лижник просто був шустрішим – він міг заходити на спот по траверсу між скелям, де нам, бордерам, при малій кількості снігу було зась. Але нам вистачило і свого споту з головою. В наступному заході двоє з нас вибрали найбільшу скелю для дропа (і ледь-ледь, там все ж прибрались).

Наш спот після тренування

Наш спот після тренування

 

Дімон з Андрієм виконали свою програму мінімум. А я забурився по хребту на скелі, під якими виднівся красивий надув-приземлення, що плавно переходив в крутецький кікер. В реалі виявилось, що над надувом дропа як такого не було, а кікер виявився ту мач крутецьким – мене б об нього просто розмазало на ходах. Тому я зімітував стрибок на ходах на надув і черканув кікер по діагоналі. Таким чином отримав умовне перше місце “за креативність лінії” і ще маленьку пахлаву від Кріса за те, що не поїхав “як всі”.

З третього разу Дімка вибіг як молодий сайгак

Ну а потім був ще один божевільний заїзд на “темну сторону сили” – Пн.Сх. бік нашої гірки. Аня зі старту вальнула фронтфліп, Дімон здригав всю долину криками “Та ну нах! Нафіга я сюда поїхав!..”, а Кріс просто просив бути обережними. Напередодні більшість кулуарів там зійшли з лавинками, тож “печенюх” вистачало на добрій третині гірки. Зате інша третина була з пухлячком, а низ – з таким собі жорстким щільним снігом і кущами.

Темна сторона Хохфюгена

Темна сторона Хохфюгена

Після повернення ми зробили ще крайній спуск поміж трасами (пухлячок все ж як не як!) – поки всі ганялись за свіжаком по верхах, низи залишились не розкатаними. І на фінал – розбір польотів на відео. Далі ми тепло попрощались і відпустили Кріса додому – його чекали 3 години дороги. А самі пішли переварювати все, чому навчились, обговорювати що вдалось і чому вдалось не все.

 

 

Арена Ціллєрталь і всі-всі-всі

Тарк, який всіх годував і фоткав

Тарк, який всіх годував і фоткав

Мало не забув! В цій поїздці кожен з нас поправився на 2 кіло через одного лінивого райдера. Він чотири дні не вилазив на гірку, повертався додому першим і фігачив найсмачніші в Тіролі вечері. Це був Тарк. Зупинити його гегемонію на кухні вдалось лише правдивим буковинським банушем. 😉 Тому на п’ятий день Толян вийшов на схил з усіма.

Лінія Тараса

Лінія Ані

Ранок був сонячним і дуже в’ялим після кемпа. Вилізли на схил ми десь о 12 дня. Щоб не напружуватись, махнули в Арену Ціллерталь – там дофіга місця для каталки.

Тейлгреб

Аня. Тейлгреб

Серед іншого ми знайшли фановий екшн-парк, вчетверте загубили Дімона (цього разу він знайшовся лише пізно ввечері). Поки було сонячно, пострибали в подушку і познімали фоточки.

Розслабон він такий

Розслабон він такий

Поки було тепло і сонячно – було фаново.

Попри травму, Андрій таки навалював

Попри травму, Андрій таки навалював

Ще один велетенський ріспектоз Тарасу Хімчаку за класні кадри (згодом їх буде більше).

Тарас на позиції

Тарас на позиції

Ну і варто окремо описати наймолодшу учасницю кемпу – Кірочку, якій зараз трохи більше 4,5 років. Каталась, тропила пухляк і розважала всіх.

Кіра на "чорній" трасі з мамою

Кіра на “чорній” трасі з мамою

Крайній день було оголошено безлімітним. Спочатку ми махнули в Хохфюген, щоб докатати недокатане. А потім група розділилась: Тарас Хімчак, Тарк, Аня і Кіра поїхали в Інсбрук в магаз Буртона. Дімон, Андрій і Тарас-Бородач переїхали з Хохфюгена в Маєрхофен. А я вирішив продовжити справу Дімона і загубитися. Точніше – залипнути на Пн.Сх. схилах Кальтенбаха, де знайшов прекрасний пухлячок серед скель і лісу, викатати який за дві години так і не встиг.

Сіськиииии!

Сіськиииии!

Що ж, дякую всім за приколи, розваги, бодряки, текілу, розборки з румунами і барменами в “Діско” (Фюген), класні фільми в дорозі і за драйв! Продовження буде!

© grabli, 2016

photos by: Anatolii Tark Amoshyi, Taras Khimchak, Cristian Schnabel, Dmitriy Saharo’f