Найціннішим здобутком на фрірайді є досвід. Одна річ, коли ми здобуваємо його власними “гулями”. І зовсім інша – коли ним діляться досвідчені райдери з хорошим “бекграундом”, як то виступ на світових контестах, навчання в школі гідів, проведення беккантрі-івентів тощо. Оксана Чекулаєва – гід, інструктор, фрірайдер, якій є що сказати тим, хто хоче кататись у великих горах. Це перша частина трилогії, присвячене психології катання. Читайте уважно.

 

ІНСТИНКТ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ

Автор: Оксана Чекулаєва, Росія.

Нас всіх колись запитували: чи безпечно це, кататися поза трасами? На що більшість відповідали, що ні, іноді додаючи: “Але безпечніше, ніж водити машину” (здається це найбільш поширена відповідь 🙂). Втім, можливо, ми не зовсім чесні. І не тільки перед наївним співрозмовником, але й перед собою.

Цифри не брешуть і за останнє десятиліття кількість нещасних випадків на фрірайді не зменшується. Щороку, як у світі, так і в нас, є жертви і серед любителів, і серед професіоналів. Тільки за минулий сезон: велика лавина в Тіні, Франція, загинуло 4 людини, велика лавина в Курмайор, Італія і також кілька загиблих, семеро осіб на Чегеті… і це тільки мала частина того, що насправді відбувається. При тому що ми говоримо про гірськолижні курорти, де працює величезна кількість стафа і техніки для того, щоб мінімізувати ризики, що вже там казати про зону беккантрі?!

Тому останнім часом я відповідаю: «ТАК, це НЕБЕЗПЕЧНО! Але воно того варте!»

Чи змінює усвідомлення ризиків, втрата друзів в лавинах моє ставлення до катання? Звісно так! Але, особисто для мене це не достатній аргумент, щоб зовсім перестати кататися поза трасами. Коли відчуєш бодай раз свободу катання по цілині, смак подорожей і дослідження нових місць, ти вже не можеш перестати це робити. Особливо, якщо це ще й твоя робота. Тому єдиний шлях, який я вибрала для себе – це активне вивчення, усвідомлення того, що відбувається навколо. Це дозволяє управляти ризиками, адже ризик це не завжди погано. Часом це дає нам ШАНС отримати щось більше, випробувати нові відчуття, отримати новий досвід, стати трішечки кращими.

 

Чим небезпечніше ми сприймаємо фрірайд, тим безпечніше це має бути. Парадоксально, хіба ні?

Кожен раз підходячи до красивого схилу без слідів, ми ризикуємо. І тільки наші знання і адекватні дії в потрібний момент допомагають нам повернутися додому живими і неушкодженими. Але так само ми повинні розуміти, що в горах не може бути на 100% безпечно, оскільки ми маємо справу зі стихією. Бувають ситуації, в яких що б ви не зробили, цього буде недостатньо. Проте, маючи голову на плечах, цілком реально кататися по цілині довго і щасливо.

Значна частина проблем, з якими ви можете зіткнутися – це наслідки:

– Незнання або ігнорування інформації. Все знати звичайно неможливо, але чим краще ви розумієте природу змін в горах, тим краще ви справляєтеся з прогнозуванням;

– Недостатня тренованість або невпевнена техніка катання;

– Переоцінка власних сил або когось із учасників групи;

– Невміння розраховувати свій маршрут і передбачати хоча б в загальних рисах поведінку снігу на диких схилах;

– Людський фактор;

– Погано підібране спорядження і т.д.

І лише невеликий відсоток припадає на долю випадку, який ніхто не в силах прорахувати. Коли трапляються інциденти, де ми безсилі щось змінити. Але тим не менше вони є.

Виходить що небезпека криється не в самому факті катання поза трасами, а в тому хто і як це робить?

 

Що ж змушує нас йти на РИЗИК?

Думаю, що найбільш типові цілі – це в першу чергу самоактуалізація – виявлення і розвиток своїх можливостей, подолання і розширення меж того, що ти робиш. Або самоствердження – прагнення довести собі і іншим, що ти можеш. Звичайно, є й інші цілі і про це трохи пізніше. Але одна справа, коли ти йдеш до цього шляхом довгої і важкої роботи над собою, завзято тренуєшся, працюєш над технікою катання, поступово нарощуючи свій спортивної рівень. І в цьому випадку працює правило: чим вища майстерність – тим менший ризик і тим вищий результат.

І зовсім інша справа, коли професіоналізм замінюється бравадою. Дуже часто, ми бачимо проїзди крутих лижників на змаганнях, або в лижо-бордерських фільмах, але мало хто знає скільки років і як багато сил було витрачено людиною для того, щоб так кататися.

Звичайно, ви можете спробувати повторити і стрибнути з 10 метрової скелі, або проїхати крутий кулуар, не маючи при цьому належного рівня катання і перескочивши кілька рівнів підготовки. Однак ступінь ризику при цьому буде позамежним.

Підвищення планки прийнятного ризику – це один з найдорожчих способів збільшити результативність катання (вибирати складні лінії, їхати швидше, стрибати вище). Можливо, це добре для змагань чи зйомок, але не для звичайного катання. Тому що ціна помилки, як правило, ваше здоров’я, або життя. Непомірна пиха несумісна з мудрістю.

Я не кажу, що потрібно намагатися робити тільки те, що ви вмієте. Іноді корисно вийти із «зони комфорту», ​​але у фрірайді краще рухатися маленькими кроками і виконувати правило step by step.

Розуміння того, що відбувається в горах дає нам каркас, на якому базуються наші рішення і без цього неможливо хоч як-небудь прогресувати. Але воно не приходить миттєво.

Ми розвиваємо своє розуміння, спостерігаючи за іншими, навчаючись, аналізуючи і розмірковуючи, ставлячи питання більш досвідченим колегам, збільшуємо «накат» і лише потім починаємо сприймати весь процес в цілому.

З досвідом все більше механічних дій будуть виконуватись на «автопілоті», а ваша голова буде зайнята плануванням маршруту, оцінкою ситуації тощо. Думаючи постійно про тисячі речей, перескакуючи з однієї думки на іншу, в умовах стресу просто неможливо прийняти будь-яке адекватне рішення.

 

Страх на фрірайд – це нормально!

Основне питання в наших амбіціях і в тому, наскільки високо або низько ми встановили для себе ступінь сприйняття ризику. Для одних почуття втрати контролю за ситуацією може бути вкрай неприємним, в той час як для інших абсолютна передбачуваність виглядає нестерпно нудною. При чому в більшості випадків це може бути ніяк не пов’язане з рівнем катання. Як приклад, наведу дві психологічні крайності:

Безумство і відвага” – оптимісти, зневажають будь-які заборони, свято вірять в те, що неприємності можуть трапиться з ким завгодно, але тільки не з ним . Цьому дуже сприяє “позитивна статистика” катання під надійним прикриттям лавинних служб курортів або у відносно спокійному щодо лавин регіоні, погана поінформованість, а так само деяка смуга везіння, коли вдається викрутитися з неприємностей. Небезпека такого підходу полягає в тому, що через “впевненість в своєму безсмерті”, така людина при попаданні в надзвичайну ситуацію до останнього часто не сприймає небезпеку і серйозність того, що відбувається і не готова своєчасно щось робити, поки не стає занадто пізно.

“Ми всі помремо!”  – панікери-песимісти, які бояться бодай на крок зійти з траси, здригаючись від найменшого сповзання снігу. Сильно нервують при появі будь-яких нових “змінних” в катанні, будь то свіжий сніг, або незначне збільшення крутизни схилу. Такі люди сильно не впевнені в собі і часто катаються тільки в уже відомих місцях, старанно уникаючи будь-якого “виходу із зони комфорту”. Така параноя часто зустрічається після смуги невдач, коли щось довго не виходить, або після того як людина травмується. Небезпека такого підходу полягає в тому, що потрапляючи в надзвичайну ситуацію, людина не здатна діяти, паралізована страхом. Вона або нічого не робить, вважаючи, що буде тільки гірше, або спізнюється з діями, тобто «гальмує».

Тут працює правило: “Боїшься – не роби, а якщо робиш – не бійся!”

Звичайно, в реальному житті такі типажі рідко зустрічаються в чистому вигляді. Але я думаю, що так чи інакше ми всі маємо в собі і те, і інше в різних пропорціях. Ідеальним для нашої безпеки буде поєднання помірної впевненості у власних силах і шанобливе ставлення до небезпек в горах.

Така людина психологічно і, що важливо, практично готова до потрапляння в небезпечні ситуації, вважаючи, що одного разу щось таки може статися. І при цьому робить все, щоб в такі ситуації не потрапляти. У надзвичайній ситуації може відчувати і страх і подив, але частіше за все завдяки своєчасним і грамотним діям успішно справляється з ситуацією. Тверезо оцінює небезпеку і здатна відкласти спуск.

Розсудливий страх – це запобіжник, який запалюється кожен раз, коли вашому життю чи здоров’ю загрожує небезпека.

І в більшості ситуацій він допомагає приймати успішні рішення. Але іноді цей інстинкт грає проти нас. Піддавшись, наприклад, паніці ми забуваємо важливі речі, починаємо діяти абсолютно нераціонально.

Під впливом страху наше тіло продукує вироблення адреналіну і норадреналіну, які допомагають нам мобілізівати всі наші здібності. Саме тому ми часто чуємо фразу про те, що для прогресу необхідно вийти з “зони комфорту”. Але стрес гарний лише до певного рівня.

У той час як стресові гормони збільшують збудження, мозок намагається обробити всю інформацію, що надходить від органів почуттів. Потужний потік звукових і візуальних імпульсів, викликає перевантаження нашого головного процесора – мозку. Якщо в цей момент не взяти себе в руки, то зовсім скоро наш пульс підніметься до граничних значень (останні дослідження говорять, що це пульс рівний 175 ударам в хвилину), коліна почнуть тремтіти, тіло пітніти. Але найнеприємніше – це виникнення так званого «тунельного ефекту».

В цьому стані наша загальна обізнаність сильно падає, ми перестаємо сприймати інформацію, що знаходиться на периферії. Це заважає раціонально мислити і діяти. У цей момент можна спостерігати погіршення когнітивних (пізнавальних) процесів, периферійного зору, втрату глибини сприйняття, слуху. При пульсі понад 175 ударів в кращому випадку залишаються примітивні моторні навички (набуті в дитинстві і ранньому дитинстві, такі як ходьба, біг, і ін.)

Першим кроком в боротьбі з «тунельним ефектом» є усвідомлення того, що відбувається.

Як це не парадоксально, але в стресовій ситуації досить складно усвідомити, що ви саме в ній перебуваєте. Контроль стресу – один з кращих способів впливу на всі негативні наслідки гормонального хімічного дампа, який змінює ваші психологічні, пізнавальні та фізичні характеристики. І в цьому може допомогти звичайнісінький пульсометр.

Більшість сучасних годинників дозволяють налаштувати сигнал (це може бути звук, вібрація), який буде сповіщати вас про те, що ви наблизилися до межі ваших можливостей. Усвідомивши це, ви можете почати працювати з тим, щоб заспокоїтися. Для цього є різні інструменти. Особисто мені швидко зібратися допомагає інтенсивне дихання і концентрація на завданні, яке я виконую в даний момент. Будь-які думки про негативні наслідки варто відкинути, хоча б тому, що це зайва трата часу, а міркувати в такі моменти потрібно максимально швидко.

 

Контролюйте свій мозок і страх.

Намагайтеся спостерігати за своїми органами почуттів. Якщо розумієте, що ви концентруєтесь лише на одній дії або на звуках, зробіть свідоме зусилля, щоб розблокувати свої почуття від цього і змусити себе зосередитись на тому, що довкола.

Точно визначте коли з’являється страх і в чому причина, чого саме ви боїтеся. Це може бути:

  1. Страх невідомого. Перебуваючи в новій незнайомій ситуації, яка потенційно загрожує життю/здоров’ю (а такими є більшість спусків поза трасами) людина з нормальною психікою буде як мінімум побоюватися за себе. Можливо ваш організм намагається дати вам зрозуміти, що він ще не готовий до того, щоб робити те, що ви від нього хочете (це щодо питання НАВІЩО ми ризикуємо?). Впоратися з цим доможуть:

– Теоретична підготовка. Знання і розуміння небезпек, пов’язаних з позатрасовим катанням, а також знання алгоритмів дії в надзвичайній ситуації. Навіть не підтверджені власним досвідом, вони можуть істотно полегшити страх, неминучий при освоєнні нового.

– Практичні заняття з лавинної безпеки, робота над технікою катання, тренування в читанні рельєфу і виборі лінії. Коли ваше тіло розуміє і вміє виконувати те, що ви від нього хочете, все стає легко і просто.

– Катання в групі з “бувалими”. Коли при освоєнні нового поруч є більш досвідчена людина, готова підказати в потрібну хвилину, як правильно діяти, новизна сприймається набагато комфортніше.

  1. Страх потрапити в небезпечну ситуацію, пережиту раніше. На фрірайді періодично трапляється, що ти опиняєшся в неприємній ситуації, що викликає сильний страх, але завершується нормально (наприклад, ви підрізали лавину, але виїхали, заблукали і довго вигрібали з чегерів і т.д.). Підсвідомо ваш минулий досвід говорить вам, що в схожій ситуації минулого разу було “не альо”. Змусити себе знову їхати кудись відразу після події буває дуже важко, виникає нічим не обгрунтований страх. Позбутися його можна, зокрема, за допомогою позитивного досвіду. Дуже важливо після подібної ситуації повернутися до схожою завдання і переконатися на власному досвіді, що ви здатні з нею впоратися. Це допоможе вам повернути собі віру в себе.

Безсумнівно в процесі навчання ми повинні випробовувати наші можливості, але краще це робити послідовно і поступово. Якщо якесь із поставлених завдань не піддається вирішенню, розбийте його на більш прості складові і вирішите поокремо, усунувши інші джерела страху. Наприклад, якщо вам важко даються повороти на крутих і жорстких схилах, ви боїтеся допустити помилку і навалити «молотків» – знайдіть крутий, але короткий схил з м’яким виположуванням і потренуйтеся на ньому. Як тільки відчуєте впевненість, можна йти далі.

Якщо ви відчуваєте, що вам складно впоратися з нервами – зробіть крок назад до більш простого завдання, повторіть його з десяток разів, поки не почне виходити ідеально, а тоді сміливо рухайтеся вперед.

Постарайтеся завжди логічно зважувати ситуацію, концентруватися на завданні і діяти без вагань. Метання між різними рішеннями – це завжди втрата часу, якого в критичній ситуації зазвичай не вистачає. Страх не повинен бути занадто сильним. Проте, навіть якщо завдання об’єктивно не надто ризиковане, не варто розслаблятися ні на секунду, тримаючи в голові план дій у разі небезпеки. І не забувайте, що ми всього лише гості в горах.

 

А може по 50 для хоробрості?

Не вживайте під час катання допінг. Тема з алкоголем під час катання не така проста і однозначна, як може здатися на перший погляд. Насправді від одного ковтка коньяку ви навряд чи будете розкоординовані і втратите пильність. Однак багатьом знайоме відчуття, коли після першого ковтка за спиною з’являються крила (особливо якщо ви ще у веселій компанії друзів) і спокуса повторити ще і ще дуже висока. Спершу алкоголь і справді вас зігріє, так як судини розширяться. Ще він додасть помилкової впевненості в своїх силах. Та зовсім скоро судини знову почнуть звужуватися, не кажучи вже про втрату координації і адекватності.

Будьте об’єктивними по відношенню до рівня ваших знань і рівня катання і намагайтеся постійно їх підвищувати!

Закінчити цю статтю мені б хотілося цитатою з “Зоряних війн”:

“Страх відкриває доступ до Темної Сторони Сили. Страх породжує гнів, гнів народжує ненависть, ненависть – запорука страждання “. Так що не сцать! І нехай буде з Вами Сила!

Джерело: whitepeaks.ru